Безпосереднім каталізатором рішення стала кампанія, започаткована Павлом Петриченком — активістом та військовослужбовцем ЗСУ, який загинув 15 квітня 2024 року. У своїй петиції до президента він наголошував, що третій рік повномасштабної війни залишає військових у стані хронічного стресу, відірваності від родин та обмеженого відпочинку. «Азартні ігри стають єдиним доступним способом подолання стресу, що швидко формує дофамінову залежність і послаблює самоконтроль» — наводив Петриченко у зверненні. Він також фіксував випадки, коли залежні бійці витрачали всі кошти на ігри, брали мікропозики, заганяючи себе та сім’ї в боргову яму.

Психологічна вразливість особового складу стала ключовим аргументом для посилення регулювання. Аналітики зазначають, що умови війни — постійна загроза життю, виснаження — створюють ідеальне середовище для розвитку ігрової залежності, яка діє як деструктивний механізм «втечі». Саме тому держава вирішила втрутитися не лише через загальні норми реклами, а й через прямі заборони для військовослужбовців.

Згідно з указом РНБО, оператори грального бізнесу зобов’язані обмежити тривалість ігрових сесій, кількість облікових записів одного користувача, а також встановити щоденну межу суми, яку гравець може витратити. Окремий пункт стосується заборони участі військовослужбовців в азартних іграх на час дії воєнного стану. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський отримав доручення забезпечити виконання цієї норми в армійському середовищі.

Крім того, нововведення посилюють рекламні обмеження, що вже були частково передбачені Законом «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (2020 р.). Передбачається, що норми набудуть чинності через місяць після оприлюднення рішення. Однак, як показує досвід, наявність правил на папері не гарантує їх реалізації без дієвої інфраструктури нагляду.

Микита Бондарєв, експерт грального ринку, зазначає, що значна частина цих обмежень вже існувала в легалізаційному законі 2020 року. «Проблема в тому, що у 2020 році уряд насамперед орієнтувався на наповнення бюджету, а не на мінімізацію шкоди від лудоманії та зменшення супутніх злочинів», — коментує він. На думку Бондарєва, держава досі не створила ефективної системи онлайн-моніторингу гральної діяльності, тому «всі ці обмеження працюватимуть лише на папері».

Показовим є зростання кількості осіб у Державному реєстрі лудоманів, який унеможливлює доступ до онлайн-казино: з 450 у 2023 році до 3 700 на початок 2024-го. Однак, за оцінками експертів, реальне число залежних значно вище, адже реєстр формується виключно на добровільній основі або за рішенням суду. Це свідчить про те, що механізми самообмеження не охоплюють більшість гравців із патологічною залежністю.

Максим Скубенко, співзасновник VoxUkraine та молодший сержант 5-ї окремої штурмової бригади, вважає, що пряма заборона для військових не спрацює, а може навіть погіршити ситуацію. «Нелегальні казино вже існують, і якщо легальні майданчики закриють доступ, гравець перейде в тіньовий сегмент, де немає жодних захисних механізмів», — аргументує він. Натомість Скубенко пропонує зробити акцент на підвищенні фінансової грамотності військовослужбовців та посиленні психологічної підтримки в підрозділах.

Він наводить власний досвід: під час служби в теробороні Київщини кілька бійців його підрозділу грали регулярно, але під час активних бойових дій на це просто не залишалося часу. «У кожному підрозділі має бути людина, яка відстежує психологічний стан військових, їхнє дозвілля та інформаційне середовище. Командування має виявляти неформальних лідерів і співпрацювати з ними, адже інші бійці прислухаються до їхньої думки», — резюмує Скубенко.

Фінансовий аспект відіграє важливу роль у поширенні ігрової залежності. Щомісячна винагорода українських військовослужбовців коливається від 30 000 до 100 000 грн (€700–€2 350) залежно від звання та бойових виплат, тоді як мінімальна зарплата в країні становить 8 000 грн. Значний наявний дохід у поєднанні з хронічним стресом створює сприятливе підґрунтя для ризикованої поведінки. За даними уряду, у 2024 році на грошове забезпечення військових спрямовано понад 862 млрд грн (близько €20 млрд) — найбільшу частку видатків оборони, які Україна покриває без допомоги союзників.

Експерти наголошують: поки що держава не створила комплексної системи, яка б поєднувала просвітницьку роботу, моніторинг грального ринку в реальному часі та юридичну відповідальність за порушення. Легалізація ринку у 2020 році принесла додаткові надходження до бюджету, але соціальний захист гравців залишився другорядним пріоритетом.

Аналіз указу Президента та супутніх експертних оцінок свідчить про структурну суперечність: з одного боку, влада реагує на суспільний запит і намагається обмежити доступ військових до азартних ігор. З іншого — брак цифрової інфраструктури для нагляду (онлайн-моніторинг, верифікація гравців) і наявність нелегального сектору нівелюють ефект навіть найжорсткіших заборон. Ключовим залишається питання: чи зможе держава перетворити задекларовані обмеження на працюючий механізм, який захищає найвразливішу категорію — військовослужбовців, що захищають країну в умовах війни.

Як показує досвід, ефективне регулювання потребує не тільки заборони, а й створення системи раннього виявлення залежності, фінансового консультування, а також контролю за тіньовим ринком. Подальші кроки уряду та профільного регулятора (PlayCity) мають бути спрямовані на заповнення цих прогалин, інакше ризик «паперових» реформ залишатиметься високим.